Тепер ми можемо почути Конфуція

Вимовте ім'я Конфуція вголос. Мандаринською це Kong Qiu, два рівні, охайні склади. А ось що бентежить: сам він, найпевніше, його б не впізнав.

Відновіть його прізвище 孔 таким, яким воно, ймовірно, звучало близько 500 року до н. е., і ви отримаєте щось ближче до khˤongʔ: придихове k, стиск у горлі, невеличка затримка наприкінці й жодного тону в тому сенсі, який мандаринська вкладає у слово «тон». Його повне ім'я, 孔丘, виходить приблизно khˤongʔ khwə. Мова конфуціанських класиків мала збіги приголосних і стиснуті в горлі склади. Вона звучала як інший світ, бо ним і була.

Для більшості носіїв китайської класична китайська, 文言文, зустрічається за партою: п'ята частина іспиту, стіна ієрогліфів, те, що розшифровують і закривають. Легко забути, що за ієрогліфами був рот. Люди вимовляли ці слова. Ними сперечалися, жартували й молилися. А за останні десятиліття вчені тихо повернули значну частину того, як ці слова насправді звучали.

Письмо — це викопний літопис

Китайські ієрогліфи здаються найменш фонетичним письмом на землі. Насправді вони ховають звуковий архів у всіх на очах.

Більшість ієрогліфів складаються з частини значення й частини звуку. Ієрогліф 馬 (мандаринською mǎ, «кінь») з'являється як фонетична підказка всередині цілої родини інших ієрогліфів. Це має сенс лише тоді, коли ті ієрогліфи колись римувалися, чи майже римувалися, з «конем». Простежте достатньо таких родин, і ви зможете тріангулювати давню вимову, як відновлюють утрачену мелодію з гармоній, що досі збудовані навколо неї. Відновлений, 馬 виходить mˤraʔ, з маленьким r, похованим усередині, яке мандаринська давно проковтнула.

Тут зливаються три потоки доказів. Перший — ті фонетичні родини всередині ієрогліфів. Другий — рима: Шицзін, Книга пісень, повна віршів, що римуються давньокитайською, але звучать пласко мандаринською, і візерунок того, що з чим колись римувалося, — це мапа давніх голосних. Третій — запозичення: китайські слова, запозичені до сусідніх мов чи з них, що заморозили давню вимову, наче комах у бурштині.

Стандартна сучасна реконструкція — та, яку Вільям Бекстер і Лоран Сагар опублікували 2014 року, з безкоштовною базою даних майже на п'ять тисяч записів, яку кожен може завантажити. Вона обережна аж до смирення. Там, де докази вичерпуються, позначення так і каже: дужка навколо звука означає «щось таке, але ми не можемо бути певні». Ця чесність — протилежність недбальству, і вона гідна захвату.

Мова без тонів

Ось факт, що зазвичай спиняє людей. Давньокитайська, мова Конфуція й Пісень, найпевніше не мала тонів узагалі.

Тони, що сьогодні здаються цілком необхідними мандаринській чи кантонській, спершу не існували. Вони виросли, упродовж століть, зі звуків, які згодом зникли. Коли склад колись закінчувався невеличкою гортанною затримкою або на s, і те закінчення стиралося, висота, яку воно лишало по собі, тверднула в тон. Тони, у певному сенсі, — привиди зниклих приголосних.

Тож що глибше йдеш, то менше мова звучить як тонова й то більше — як щось зі збігами приголосних, кодами й власною текстурою. Складне слово 司馬, sīmǎ, титул, що означає приблизно «управитель дому», буквально «керуй-конем», а давньокитайською виходить як щось на кшталт s.ə-mraʔ. Ти майже відчуваєш цей збіг приголосних у роті.

Ніщо з цього не є звукозаписом, і чесні вчені кажуть це прямо. Ми відновлюємо «системи» зі справжньою впевненістю: які звуки протиставлялися яким, як будувалися склади. Точна музика цього, найтонше плетиво, досі є предметом суперечок, і в системи Бекстера й Сагара є серйозні критики, що віддають перевагу конкурентним реконструкціям. Але велике твердження тримається. Це була мова, якою розмовляли, не лише мудреці, а всі, і звучала вона зовсім не як класна версія.

П'ять слів і як вони могли звучати

Розрив між сучасним читанням і відновленим — це вся історія в мініатюрі:

• 孔 (мандаринською Kǒng) відновлене khˤongʔ, прізвище Конфуція.
• 馬 (мандаринською mǎ) відновлене mˤraʔ, кінь, з утраченим внутрішнім r.
• 丘 (мандаринською Qiū) відновлене khwə, ім'я Конфуція, «пагорб».
• 有 (мандаринською yǒu) відновлене ɢʷəʔ, мати.
• 司馬 (мандаринською sīmǎ) відновлене s.ə-mraʔ, управитель, буквально «керуй-конем».

Вивчати класичну китайську лише як шифр на сторінці — означає тримати її на відстані витягнутої руки. Вивчати її як мову, з її власним поверненим звучанням у вусі, — означає стати трохи ближче до тих, хто вимовив ці слова першим, і почути, ледь чутно, голос предка. Саме цю близькість PRAVIEL створений вам дати: не переказ традиції, а шлях у неї її ж словами, і тепер — у чомусь близькому до її власного звучання.

Джерела

• Реконструкція давньокитайської Бекстера–Сагара (дані та статті)
• Фонологія давньокитайської (огляд)
• Реконструкції давньокитайської (конкурентні системи)
• Бекстер і Сагар, чернетка методу (2015)