Байка мовою, від якої не збереглося жодного тексту

1868 року Август Шлейхер опублікував оповідь мовою, від якої не збереглося жодного давнього тексту.

Вона починається з вівці без вовни. Вівця бачить коней, що виконують для людини різну роботу, і співчуває їм. Коні відповідають, що більше причин сумувати має сама вівця: людина перетворює овечу вовну на теплий одяг, а вівця лишається голою. Вівця чує це й тікає.

Шлейхер назвав її Avis akvāsas ka, «Вівця і коні». Він не знайшов цю історію на табличці. Він написав її як експеримент праіндоєвропейською, реконструйованою мовою-предком мов, що нині простягаються від англійської та ірландської до грецької, перської й гінді.

Відтоді байку багато разів переписували. Це не вада. Кожна версія є датованою мапою того, що мовознавці вважали можливим відновити.

Зірочка перед вівцею

Сучасну реконструкцію слова «вівця» часто записують як *h₂ówis.

Кожен знак у цій стислій формі несе застереження або твердження:

• Зірочка означає, що слово реконструйоване, а не засвідчене безпосередньо.
• h₂ позначає один з утрачених приголосних, які за домовленістю називають ларингальними. Його точна вимова невідома.
• Решта форми пов'язана з такими словами, як латинське ovis, санскритське ávi- та англійське ewe.

Отже, *h₂ówis не означає: «Саме так сказав якийсь доісторичний мовець». Це означає: «Ця форма найкраще пояснює мережу регулярних відповідників у мовах, що збереглися».

Коні з байки дають інший приклад: *h₁éḱwos, «кінь», стоїть за такими формами, як латинське equus і санскритське aśva-. Відповідність не ґрунтується на невиразній схожості двох слів. Мовознавці зіставляють цілі системи звукових змін, граматичних закінчень і лексики в споріднених мовах. Запропонована праформа має одночасно пояснювати багато мов-нащадків.

Це порівняльний метод. Він працює назад, але не працює через вільні асоціації.

Чому байка весь час змінюється

Початок Шлейхера був таким: Avis, jasmin varnā na ā ast, dadarka akvams: «Вівця, яка не мала вовни, побачила коней». Речення здається відносно зрозумілим кожному, хто знає латину або санскрит, бо реконструкція Шлейхера значною мірою спиралася на ці мови.

Пізніші мовознавці змінили голосні, приголосні, закінчення й навіть звуки, які, на їхню думку, зникли ще до того, як було записано більшість індоєвропейських мов. Сучасна вівця отримала h₂. Кінь отримав h₁ і палатальний приголосний, записуваний ḱ. Охайне речення XIX століття стало дивнішим, коли модель стала точнішою.

Ця дивність корисна. Реконструкцію не слід винагороджувати за те, що вона здається знайомою сучасному читачеві. Вона має пояснювати докази.

Байка також показує різницю між реконструкцією слів і реконструкцією світу. Спільна лексика може сказати нам, що мовці успадкували назви для овець, коней, спорідненості й багатьох інших речей. Але вона не доводить, що маленька сцена Шлейхера справді сталася або що кожен предмет і суспільний устрій в оповіді належали до одного точного періоду праіндоєвропейської мови. Ця історія є мовознавчою демонстрацією, а не свідченням очевидця з доісторичних часів.

Приголосні, передбачені до того, як їх знайшли

Найдраматичніша зміна постала зі звуків, які спершу запропонували як алгебраїчні величини.

1878 року молодий Фердинанд де Соссюр стверджував, що втрачені елементи колись формували індоєвропейські моделі голосних. Він не мав напису з цими звуками. Він вивів їх із прогалин і чергувань у мовах-нащадках. Інші науковці згодом розвинули цю пропозицію в те, що стало відомим як ларингальна теорія.

Потім до порівняння долучилася хетська мова. У цій мові, збереженій на клинописних табличках з Анатолії, був приголосний, який науковці передають знаком ḫ, у позиціях, що відповідали деяким звукам, передбаченим теорією. 1927 року Єжи Курилович прямо сформулював цю відповідність.

Хетська не встановила точної вимови кожного реконструйованого ларингального, а фахівці досі сперечаються про їхню кількість і фонетичні значення. Вона зробила дещо важливіше, ніж просто зробила теорію стрункою. Вона дала нові докази з-поза набору мов, на якому було побудовано початкову пропозицію.

Структура, виведена з моделей голосних, лишила на глині слід приголосного.

Як звучить реконструйована мова

Мовознавці можуть вимовляти реконструкції праіндоєвропейської, а Ендрю Берд із Кентуккійського університету записав реконструйовані байки. Результат не є записом, віднайденим у минулому. Це модель, якій дали голос.

Щоб прочитати вголос форму на кшталт *h₂ówis, мовець мусить обрати значення символів, точні звуки яких лишаються невідомими. Ритм, скупчення приголосних і складова будова також залежать від конкретного аналізу. Запис може показати, що випливає з цього аналізу. Він не може зробити аналіз єдино правильним.

У цьому й насолода цієї вправи. Байка дає нам почути, як змінюється наука. Шлейхерівське avis і сучасне *h₂ówis не є суперницькими магічними закляттями. Це етапи аргументу, розділені хетськими табличками, кращими звуковими законами та понад століттям критики.

Жоден давній писар не лишив нам абзацу праіндоєвропейською. Те, що збереглося, розподілене між її нащадками. Латинське ovis, санскритське ávi-, англійське ewe та багато інших форм зберігають кожна частину шляху. Граматика й звукові відповідності збирають ці частини у фокус, а зірочка лишає невизначеність видимою.

PRAVIEL побудовано на цій самій звичці читати уважно: не вважати давню форму декоративною реліквією, а запитувати, що дає нам змогу знати кожен звук, закінчення й науковий знак.

Джерела

• Кіт Джонсон, The History of Early English, байка Шлейхера 1868 року та переклад (Routledge)
• Кентуккійський університет, «Байки реконструкції: Ендрю Берд»
• Центр лінгвістичних досліджень Техаського університету в Остіні, «Ларингальна теорія»
• Центр лінгвістичних досліджень Техаського університету в Остіні, індоєвропейські рефлекси слова «вівця»
• Г. Крейг Мелчерт, «Практика реконструкції» (UCLA Linguistics)