Машини, що вчаться читати клинопис

Гімн Вавилону, ймовірно, створили на початку I тисячоліття до н. е., а згодом він став шкільним текстом, який вавилонські учні переписували як вправу з письма. У свій час це був хіт, знову й знову відтворюваний на глині. Потім Вавилон упав, глина розбилася, уламки розсіялися по музеях і розкопкових відвалах, і поема зникла майже на дві тисячі років.

2025 року вона повернулася. Не тому, що хтось викопав повну копію, а тому, що комп'ютер у Мюнхені розпізнав, що тридцять розбитих уламків, покладених у різні шухляди, — усі частини однієї пісні.

Бібліотека, що була однією величезною розбитою табличкою

Серед асиріологів є старий жарт: колись хтось збагне, що завжди була лише одна клинописна табличка, і вона просто розбилася на мільйон шматків. Цей жарт насправді — опис ремесла. Клинопис, те клиноподібне письмо, вдавлене у вологу глину по всьому давньому Близькому Сходу, здебільшого зберігся лише як уламки. Учений може провести цілу кар'єру в полюванні за уламком, що продовжує текст уламка перед ним.

Саме цю проблему Енріке Хіменес узявся штурмувати в Мюнхенському університеті. Від 2018 року його проєкт, «Електронна вавилонська бібліотека», фотографує й транслітерує клинопис усього світу, будуючи базу даних, що нині містить близько 25 000 табличок і понад 350 000 рядків тексту. Хитрість — у тому, що з нею робить програма. Позичивши прийом із того, як біологи вирівнюють нитки ДНК, вона порівнює кожен рядок із кожним іншим і позначає уламки, що, найпевніше, стикуються.

Результати не тонкі. Хіменес каже прямо: за перші 150 років клинописних студій учені знайшли близько 6000 місць, де уламки стикуються. Його проєкт знайшов близько 1500 лише за п'ять років. Це різниця між життям, проведеним у мружінні, і пошуком, що триває за ніч.

«Гімн Вавилону» був однією з винагород. Алгоритм зібрав тридцять уламків із двадцяти різних табличок, і з них постали близько двох третин утраченої поеми на 250 рядків, зокрема перше письмове свідчення, яке ми маємо, про ролі вавилонських жриць. Текст, який діти колись знали напам'ять, невідомий кожному сучасному вченому, доки машина не склала його заново.

Що машина може, а чого не може

Варто бути точними в тому, що насправді означає «ШІ читає клинопис», бо чесна версія цікавіша за галас.

Машина дуже добра в зіставленні й передбаченні. Поряд зі стикуванням уламків інші команди навчили моделі заповнювати малі прогалини в пошкоджених табличках, вгадуючи відсутні знаки з контексту з подиву гідною точністю, і навіть створювати грубі англійські переклади аккадської. Але «грубі» — ключове слово. Найкращі моделі перекладу отримують, за стандартною автоматичною мірою, оцінку значно нижчу за зрілий комерційний переклад, і залюбки видають плавну англійську, яка просто хибна. Вони найкраще працюють з короткими, шаблонними реченнями й спотикаються на літературних злетах.

І є глибша межа. Клинописні знаки багатозначні: один пучок клинів можна прочитати кількома способами, і лише контекст вирішує. Це розрізнення, те справжнє «читання», — частина, яку досі роблять люди. Машина знаходить шматки й пропонує стикування. Що означає текст, вирішує вчений.

Хіменес освіжаюче ясний у цьому. Технологія, каже він, ніколи повністю не замінить людської наукової праці; її справжній дар — прискорення. Уривок про Євфрат, який його команда відновила з гімну, каже це краще за будь-який аргумент:

Євфрат — її ріка, встановлена мудрим владикою Нудіммудом.
Він напуває луг, насичує очеретяні зарості,
а його ниви, у сяйному цвіті, зрощують ячмінь.

Жоден алгоритм цього не написав. Алгоритм лише знайшов ячмінь, розсіяний по двадцяти розбитих табличках, і дав людині знову посадити його в поле.

Тихі порятунки

Найкращі історії цієї праці майже домашні. Коли давно втрачені транслітерації вченого дев'ятнадцятого століття, Карла Бецольда, вважали зниклими назавжди, вони виринули в бібліотеці в Гайдельберзі й були внесені просто до бази даних: почерк мерця, оживлений програмою. Фотографи проходять фонди Британського музею табличка за табличкою, тисячами, щоб машині було що читати. Романтика цієї царини — не робот, що зламує шифр. Це терплячі люди й терплячий код, разом, що вмовляють гімн повернутися до буття.

П'ять слів із глини

Мова під усім цим — аккадська, семітський язик Вавилону й Ассирії, і вона доступніша, ніж клини змушують її здаватися:

• ṭuppu (ТУППУ), глиняна табличка, та річ, що її складають наново.
• ṭupšarru (тупШАРРУ), писар, буквально «писар табличок».
• Bāb-ili (БАБ-ІЛІ), Вавилон, «брама бога».
• Purattu (пуРАТТУ), Євфрат, ріка гімну.
• šarru (ШАРРУ), цар, одне з перших слів, що їх зустрічає кожен студент клинопису.

Машини вражають, і вони ж — нагадування про те, чому людська майстерність досі важить. Хтось мусить справді знати аккадську, щоб перетворити знайдений уламок на поему. Тим кимось можете бути ви, і це починається з жменьки слів. PRAVIEL існує, щоб нести вас від тих перших знаків до читання справжнього, як роблять мюнхенські вчені, по одному відновленому рядку за раз.

Джерела

• Fadhil and Jiménez, "A Hymn in Praise of Babylon and the Babylonians" (Iraq, 2025)
• «Гімн Вавилону», складений заново за допомогою ШІ (phys.org)
• Проєкт «Електронна вавилонська бібліотека» (The Conversation)
• Переклад аккадської нейронним машинним перекладом (PNAS Nexus, 2023)
• Відновлення розбитих вавилонських текстів нейромережами (PNAS, 2020)