Першим автором в історії була жінка

Майже всю історію вірші й оповіді доходили до нас безіменними, спільним спадком народу, без жодного імені. Десь близько 2300 року до н. е., у місті Ур на півдні теперішнього Іраку, хтось порушив цю мовчанку й зробив дещо приголомшливе. Вона вписала себе у вірш. «Я, Енхедуана», написала вона, і з цими словами народилася сама ідея автора.

Вона жила приблизно за 1700 років до Сапфо й майже за 2000 до Вергілія. Вона, наскільки сягають наші записи, перший письменник в історії людства, кого ми можемо назвати на ім'я. І вона була жінкою.

Жриця, що підписала свій твір

Енхедуана була дочкою Саргона Аккадського, царя, що збудував першу в світі імперію. Батько зробив її верховною жрицею місячного бога Нанни в Урі, однієї з наймогутніших релігійних посад у краю. Її ім'я насправді титул, що означає щось на кшталт «верховна жриця, оздоба небес».

Приписувані їй твори надзвичайні: цикл із 42 гімнів храмам Шумеру і, понад усе, довга, пекуча поема під назвою Піднесення Інанни, звернена до богині любові й війни. Що робить її сучасною крізь понад чотири тисячі років — те, що вона особиста. Енхедуана вписує себе в кризу. Узурпатор на ім'я Лугальанне вигнав її з храму, і вона волає до богині від першої особи, рядками, що й досі б'ють, наче удар:

Заслинена рука лягла на мої медові вуста,
найпрекрасніше в моїй природі обернулося на бруд.
Він змусив мене вилетіти у вікно, наче ластівку;
я вже скуштувала життя.

Це не голос безіменної традиції. Це конкретна людина, у скруті, що каже вам своє ім'я й вимагає, щоб ви її запам'ятали.

Прекрасна загадка

Тут історія стає цікавішою, а не простішою. Щойно придивишся, «перший автор» обертається на справжню головоломку, і чесна версія краща за легенду.

Ми не маємо нічого, що Енхедуана написала сама. Таблички, що несуть її вірші, — це копії, зроблені вавилонськими писарями через століття після її життя, у писарській школі, де її твори вивчали як класику. Тож її авторство — це приписування, традиція, а не підписаний рукопис. Деякі вчені, як покійний Джеремі Блек, доводили, що вона, можливо, зовсім не складала храмових гімнів, і що історична жриця стала, упродовж століть, свого роду літературною святою-покровителькою, іменем, під яким і на честь якого писали пізніші поети.

Її найновіший перекладач, Софус Гелле, вишукано доводить, що ця суперечка трохи оминає суть. Авторство, припускає він, ніколи не було одиничним актом самотнього генія. Це «приписування, а не досягнення», багатонитковий витвір, зітканий цілою культурою, що обрала тримати її ім'я прив'язаним до цих слів дві тисячі років. Чи встановила вона кожен рядок, чи ні, давній світ вирішив, що автор — Енхедуана, і пам'ятати її саме по собі — свого роду правда.

Вона теж не була останньою жінкою, яку записи мало не втратили. Найновіші вірші Сапфо виринули лише в останнє десятиліття, з папіруса з темною історією. Римська поетеса Сульпіція лишила шість коротких, палких любовних елегій, що вціліли майже випадково. Візерунок давній і впертий: жінки писали, і словам доводилося пробиватися до нас із боєм.

Обличчя й підпис із давнини в 4300 років

Найзворушливіший предмет у цій історії — зовсім не текст. Це Диск Енхедуани, різьблений алебастровий диск, розкопаний в Урі, що показує саму жрицю в ярусному церемоніальному вбранні, як вона керує приношенням, з її іменем, вирізьбленим поряд. Обличчя й підпис разом, із давнини в сорок три століття. Ви можете стати перед ним, і на вас озирнеться перший автор, якого ми знаємо.

П'ять слів від першого автора

Енхедуана писала шумерською, однією з найдавніших писемних мов на землі, язиком, не спорідненим із жодним іншим, що ми знаємо. Кілька її слів відкривають світ, у якому вона жила:

• en (ен), верховна жриця або владар, титул, схований у її імені.
• nin (нін), пані або цариця, її слово для богині.
• me (ме), божественні сили, космічні устави, що їх тримає богиня.
• Inana (Інана), богиня любові й війни, яку вона славила й благала.
• za-mi (за-мі), хвала, слово, яким урочисто завершується шумерський гімн.

Читати Енхедуану шумерською — означає підійти так близько, як лишень хто-небудь може, до миті, коли письмо стало особистим, коли людина вперше поглянула на вірш і подумала: він мій, і я так скажу. Більшість із нас завжди зустріне її спершу в перекладі, і це нормально. Але двері до оригіналу відчинені, і пройти в них — уся причина, чому існує PRAVIEL: провести вас від першого дивного знака до першого автора, її ж власною рукою.

Джерела

• Софус Гелле, Енхедуана: Повні поеми першої авторки світу (Єль, 2023)
• "Та, що писала: Енхедуана й жінки Месопотамії" (Бібліотека й музей Морґана)
• Піднесення Інанни, переклад (ETCSL, Оксфорд)
• Енхедуана (огляд і суперечка про авторство)